Дисклеймер!
Можливо, нижче для деяких буде чутливий контент, який не всім може бути приємним. Зважайте на це під час прочитання цього оповідання.
— Вона була прекрасніша за всіх дівчат, яких я тільки міг бачити у своєму житті. Її волосся, що розвівалося на вітрі, зачаровувало мене. А його запах... Якби я тільки міг передати словами запах її волосся, та й запах її парфумів, то ти б одразу чудово зрозуміла, про що я зараз говорю.
— …
— Її очі для мене були океаном, розумієш? Вони були глибші за будь-який космос, глибші за будь-яку чортову Маріанську западину. Я міг дивитися в них годинами, насолоджуватися її очима та її закоханим поглядом. Ох, моя Лізонька... Вона була ідеальна. Та й не лише із зовнішнього погляду, як ти вже встигла помітити з моїх розповідей, а й у всьому іншому загалом. Вона була надзвичайно скромна з незнайомими людьми, але коли ми були у нашому, дружньому чи сімейному колі, то вона одразу ставала відносно розкутою та веселою дівчиною, чия усмішка зачаровувала всіх і чий дзвінкий сміх наповнював кімнати нашого спільного дому або будь-якого іншого приміщення взагалі. А зі мною... А зі мною вона була максимально ніжна та відверта, відверта більше, ніж з будь-якою іншою людиною.
— …
— Вона була надзвичайно ерудованою, ми могли з нею годинами лежати на траві і, дивлячись у зоряне небо, говорити про найрізноманітніші речі — від ядерної енергетики до того, що ж ми обожнюємо одне в одному. А іноді могли просто читати разом книжку по ролях — вона одних персонажів, а я інших, або взагалі просто автора. Ох, вона просто обожнювала читати по ролях! Як же вона вміла пародіювати голоси — я просто валявся на підлозі від сміху... Я ж обожнював читати слова автора. Вона також це обожнювала, вона любила мій голос, а я любив, коли вона слухала мене.
— …
— Ми з нею познайомилися абсолютно випадково. В університеті я потрапив не в ту аудиторію, і вона, будучи доброю та щирою людиною, єдина, хто допоміг мені і відвів у потрібну аудиторію, оскільки знала її напам'ять. Знаєте, у неї була риса — вивчати щось перед тим, як щось робити. Ось так само вона вивчила плани інституту і, оскільки в неї була фотографічна пам'ять, то змогла з легкістю мені допомогти. Потім ми спілкувалися — потроху, помаленьку, і зрештою все ж таки все привело спочатку до стосунків, а після і до весілля. Воно було не надто пишним, але там були лише найближчі люди, з якими ми святкували цілий день, від дзвінка до дзвінка, а потім ми вирушили разом із моєю коханою на море. Провели там цілих два тижні відпочинку — тільки ми в номері, і все!
— …
— Що ж... На жаль, я надто поспішив і не встиг розповісти тобі цю історію, поки ти була жива, — після цих слів чоловік почухав потилицю своєю брудною рукою з непідстриженими нігтями і зітхнув.
Встаючи зі стільця, він поправив надітий комбінезон, від якого вже чималенько пахло і трупами, і кров'ю (можна було зрозуміти за плямами, а також металевим присмаком запаху), і потом, і навіть трохи, здавалося, сечею. Утім, дівчині, яка лежала у ванній, наповненій власною кров'ю та брудною водою, здавалося, вже було байдуже до цього. Вона навіть не відчувала болю від того, як чоловік після діставав її і, витираючи від крові, випадково вдарив об раковину.
Їй навіть байдуже було на те, як він, дивлячись на її оголене та побите вщент тіло своїми щурячими оченятами, під якими були величезні «мішки», укладав її на спеціальний стіл і далі різав за допомогою величезного типового тесака м'ясника. Далі цей невисокий, трохи горбатий чоловік складав кожну частину дівчини в окремий чорний пакет.
А що ж було далі? Ну, здогадайтеся самі. Його або спіймали по дорозі, або ж він встиг відвезти її в ліс, щоб там закопати чи кинути в озеро, річку. Або ж він уже перебував у цей час у лісі. Важливо не це, а дещо зовсім інше.